Сьогодні: 27 Травня 2019 | 08:53
Облачно+15ветер 2 м\с
Мова: рус укр

26.47

29.61

Увійти

Дмитро Іванченко – соліст Національної опери з Бердянська

17:42

Дмитро Іванченко - соліст Національної опери з БердянськаСоліст Національної опери України з Бердянська Дмитро Іванченко: «Я розумів, що потрібно багато працювати, щоб вирости з простого машинобудівника до справжнього оперного співака»

У Національній опері України його вважають знахідкою, тому що він блискуче виконує ліричний репертуар, який іншим непідвладний. Сьогодні йому аплодують поціновувачі мистецтва в Англії, Франції, Японії, Польщі, Америки та інших країн світу. І хто б міг подумати, що цей самородок – випускник Бердянського машинобудівного коледжу. І бути б йому техніком-технологом в провінційному містечку, якби одного разу він не вирішив круто змінити свою долю.

Соліст Національної опери України Дмитро Іванченко розповів читачам «Бердянських відомостей» про секрети свого успіху і віру, яка веде його по життю.

– Дмитро, як вийшло, що випускник Бердянського машинобудівного коледжу так кардинально перепрограмував своє майбутнє?

– Мій тато – Анатолій Іванович Іванченко – був заступником директора машинобудівного технікуму (нині коледжу), інженером-конструктором. Він хотів, щоб я отримав основну робочу спеціальність і пішов по його стопах. Але в ході навчання я зрозумів, що це не моє.

Я завжди любив музику: до технікуму кілька років навчався в музичній школі, де брав приватні уроки гри на гітарі у Михайла Івановича Мазохіна, паралельно грав на гітарі. Я жив у дев’ятиповерхівці біля стадіону «Олімп» і мене тоді піврайону слухало. Потім вчителька музики в школі (і мати мого однокласника) Елеонора Василівна Калузька порадила мені прослухатися у викладача БДПУ і музичної школи Світлани Тоневої.  І вже Світлана Дмитрівна сказала, що у мене тенор і сильний голос, тому можна поступати в музичну установу. Ось тоді-то ми з мамою і вирішили спробувати свої сили в Києві.

– Чому вибір припав на Київ?

– По-перше, хотілося потрапити в столицю, по-друге, тут вчилася моя мама. Вона закінчила Київський національний економічний університет. У нас в роду, по маминій лінії, всі голосисті: починаючи від прадіда-священика, продовжуючи дідом, який на гітарі грав і співав, закінчуючи мамою, яка співала в хорі Первомайського заводу і на кухні (сміється)…

– …далеко не закінчуючи, адже професійно у вашому роду співаєте саме ви?

– Так. До речі, моя десятирічна дочка займається в музичній школі – вчиться грі на фортепіано і вокалу. І співом, на відміну від гри на фортепіано, вона займається вельми охоче.

– Якщо повернутися до Вашого вступу: довго сумнівалися перед прийняттям цього, несерйозного з точки зору тата, рішення?

– Недовго думав, тому що в 90-і роки роботи в Бердянську особливо і не було: заводи закривалися і все було сумно. Ми поїхали майже навмання. Спочатку нам дали телефон землячки-солістки Національної опери України Тетяни Пімінової, вона порекомендувала людину, з якою я займався до вступу в консерваторію. На вступних іспитах заспівав партію Петра з «Наталки Полтавки» і мене помітив народний артист України Олександр Востряков, який згодом і запросив мене в клас Вострякова О. О.

Дмитро Іванченко - соліст Національної опери з Бердянська

– Виходить, що земляцтво зіграло не останню роль у Вашому становленні як артиста?

– Так, з сім’єю Тетяни і Павла Пімінових я незабаром подружився і тепер ми щорічно зустрічаємося сім’ями і п’ємо чай. До того ж, коли після першого курсу я почав працювати в ансамблі прикордонних військ України, його художнім керівником теж виявився наш земляк – Геннадій Синєок. Там я отримав перший сценічний досвід і поїхав в перші гастролі по країні.

– Ваша кар’єра легко складалася або постійно виникали якісь труднощі?

– Не сказав би, що все було легко. Я розумів, що потрібно багато працювати, щоб вирости з простого машинобудівника до цього оперного співака. Тому з першого курсу консерваторії їздив на заняття з фортепіано, брав участь у студентських постановках, вчив італійську мову.

– Стати солістом Національної опери України – мрія багатьох співаків. Як Ви досягли своєї мети?

– Дійсно, деякі артисти по п’ять разів пробуються, щоб пройти конкурс. Я три рази пробувався в партії Альфреда в «Травіаті», перш ніж потрапив на конкурс. А взагалі, це моя третя або четверта проба в солісти. У 2018 році, нарешті, пройшов за конкурсом на вакансію соліста, тенора вищої категорії. Сьогодні в Національній опері України ліричний репертуар виконує три тенори, але фактично півроку нас працює двоє.

Дмитро Іванченко - соліст Національної опери з Бердянська

– А що буде, коли термін контракту закінчиться?

– Контракт укладається на два роки і може бути автоматично продовжений. Або ж артиста попереджають про те, що його вакансія виставлена на конкурс. Поки мною задоволені, а деякі навіть називають «знахідкою», тому що виконую репертуар, який інші не співають.

– А ще ця посада передбачає дуже велике навантаження і відповідальність. Що робите в разі хвороби або інших непередбачених обставин?

– Мене рятує віра в Бога. На кожній виставі ти виходиш і не знаєш, як будеш звучати. Буває, втомлений або хворієш, а тебе нікому замінити … я просто читаю молитву і працюю.

– Як давно Ви прийшли до Бога?

– Це теж сімейне і теж по маминій лінії. Прадід Дмитро Микитович Лисенко був найстаршим і шанованим священиком Дніпропетровської та Павлоградської єпархії, служив у селі Обухівка під Дніпропетровськом. На початку Другої Світової війни його храм розграбували, а його вигнали. Але так за родом пішло, що всі його таланти передалися нащадкам: ми віримо в Бога і гарно співаємо.

Я відчуваю Бога, по можливості дотримуюся посту, постійно ношу хрестик. Як і всі оперні співаки, перед виступом хрещуся і читаю коротку молитву.

– А чи є в оперних співаків забобони?

– Так. Є таке повір’я: якщо ноти впадуть, їх потрібно підняти і сісти зверху. Тільки тоді можна продовжувати виступ. Хтось не миє голову, хтось не стрижеться в день концерту. Мене це смішить.

– Є думка, що оперні співаки повинні бути повними, щоб краще брати високі ноти. Це міф чи реальність?

– Це міф, тому що якість оперного співу залежить не від ваги, а від діафрагми і правильного дихання. Хоча, дійсно, співаки з високими голосами часто бувають повними. В сучасному театрі в європейських країнах вимагають, щоб артисти добре виглядали і були підтягнутими, у нас поки таких вимог немає. І перед нами ніколи не стояло завдання – худнути або товстіти. Зовнішній вигляд – відповідальність кожного.

– Кого вважаєте своїм кумиром в оперному мистецтві?

– Мені дуже подобаються: Джузеппе Ді Стефано – італійський оперний співак (тенор) і Микола Гедда – шведський співак російського походження.

– А попсу слухаєте?

– Дуже рідко. Віддаю перевагу репертуар Radio ROKS або Джем ФМ, тобто композиції в стилі рок і поп-рок.

– Дмитре, яка географія Ваших гастролей?

– Я побував у багатьох країнах, але найбільше запам’яталася поїздка в Америку, штат Массачусетс. У 2015 році в місті Орлеанс, недалеко від дачі Кеннеді, ми записували «Всенічне бдіння» Рахманінова з американським хором Gloria Dei Cantores. Я був солістом. Диригент Петро Ермихов зібрав на цю подію співаків з країн СНД, російськомовних співаків, які жили в Америці і запросив всесвітньо відомого бас-профундо Гленна Міллера. Я вперше чув і бачив відразу вісім профундистів! (співаків з дуже низькими голосами – авт.)

Також був в Японії – це інший світ (японці постійно працюють і не знають, що таке відпустка). У Франції (під час гастролей з хором «Кредо») співав у прямому ефірі на французькому радіо. Їздив до Польщі з оперетою – цю країну об’їздив уздовж і поперек, співав в Англії – в концертному залі Кадоган Холла.

– Які виступи заплановані на найближчий час?

– Зараз готується прем’єра «Севільського цирульника», де я готую партію графа Альмавіви. Ще мрію виконати партію Каварадоссі («Тоска» – опера Джакомо Пуччіні – авт.). В планах у нас – гастролі в Дубаї.

– А як часто вдається приїжджати до рідного Бердянська?

– Щоліта з сім’єю ми приїжджаємо в Бердянськ і гостюємо тут близько місяця. За традицією привозимо одяг та іграшки для дітей своїх знайомих. Мене неодноразово запрошували виступати перед відпочиваючими на Косі. Співав на торжестві, присвяченому ювілею машколеджу, брав участь у концертах на Приморській площі і в ГДК. Я із задоволенням погоджуюся, тому що хочу знайомити жителів і гостей рідного міста з шедеврами світової класики.

– Як вважаєте, що потрібно для побудови успішної кар’єри?

– Потрібні цілеспрямованість, величезна працьовитість і любов до своєї справи. Крім усього цього, потрібна віра в себе і в Бога. Віра веде людину по життю. І недавно цю думку підтвердив завідувач кафедри сольного співу НМАУ Олександр Дяченко, який сказав: «Яким би чудовим не був голос людини, якщо у нього немає іскри Божої у душі, він нічого не доб’ється. Голос буде сам по собі, як гудок паровоза, який слухати не хочеться. А якщо є іскра Божа і талант в душі, він всього доб’ється”.

Довідка:

Дмитро Анатолійович Іванченко народився 24 липня 1979 року в Бердянську. Навчався в ЗОШ №10 (зараз багатопрофільна гімназія №2), Бердянському машинобудівному коледжі, де отримав спеціальність «технік-технолог». У 1999 році вступив до Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського за спеціальністю «сольний спів» (клас Бистрякова О. О. і Мірошниченко Е.). Лауреат 1 премії міжнародного конкурсу «Мистецтво XXI століття».

У 2006р. був запрошений до літньої Академії Маріїнського театру у фінському місті Міккелі. З другого курсу – артист ансамблю пісні і танцю прикордонних військ України, з третього – соліст Київського національного театру оперети, з четвертого – соліст Київського муніципального академічного театру опери і балету для дітей та юнацтва (де пропрацював дев’ять років). Також був солістом Національної заслуженої капели бандуристів ім. Г. Майбороди, Українського радіо та оперної студії НМАУ.

З 2012 р. – артист хору, а з 2018 – соліст оперної трупи Національної опери України.

Одружений, двоє дітей.

Гуляння на Масляну в центрі Бе... Бердянський танцювальний колек...